ВОЛОДЬКО ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ
Жива легенда дорожньої науки.
Ветеран Великої Вітчизняної Війни.
Розробник технологій використання промислових відходів у дорожньому будівництві.
.png)
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
Народився 22 жовтня 1924 року.
Під час Великої Вітчизняної Війни у 1943 році був відправлений у фашистську Германію для насильної роботи на шахтах Саара, а потім кинутий в концтабір Дахау. У 1945 році був визволений та відправлений на Батьківщину. Через 7 років закінчив Львівський політехнічний інститут. Після війни працював начальником виробничо-технічного відділу, головним інженером.
У 1959 році закінчив аспірантуру при Академії наук Казахської РСР, працював у Казахській філії СоюздорНДІ. В 1964 році захистив дисертацію та отримав учений ступінь кандидата технічних наук. Результати його дисертації мали практичне застосування при будівництві доріг цілинного краю.
РОБОЧИЙ ШЛЯХ
Під керівництвом Василя Павловича у Казахстані виконувалися не лише роботи по спорудженню земляного полотна і дорожнього одягу, але й роботи по будівництву малих мостів і труб, а також по зведенню виробничих і житлових приміщень.
У 1968 році був зарахований у штат нашого інституту, де працював по 1999 рік на посадах старшого наукового співробітника, завідувача лабораторії, завідувача відділу будівництва доріг з промислових відходів, провідного наукового співробітника.
Під керівництвом Володька В.П. співробітниками відділу була розроблена технологія використання зол і шлаків теплових електростанцій при будівництві, ремонті і утриманні автомобільних доріг, а також технологія приготування і використання дьогтеполімерних в’яжучих, які одержували шляхом модифікації кам’яновугільних дьогтів, відходами виробництва полівінілхлориду та полістиролу. На основі цих наукових досліджень були розроблені нормативні документи, які надали можливість впровадити розробки у виробництво
НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ
Володько В.П. є одним із авторів наукової розробки і впровадження нових в’яжучих із нетрадиційних матеріалів: сирих кам’яновугільних смол, поліпшених полімерними матеріалами, дорожніх смол і відходів коксохімічного виробництва. Використання альтернативних в’яжучих було дуже актуальним в період гострого дефіциту дорожнього бітуму в України. Результатом наукових досліджень у цьому напрямку стали методи переробки відходів коксохімії у в’яжучі (СТУ, СТК, СТД, дьогтеполімерні в’яжучі), які широко використовуються у дорожньому будівництві і зараз. Щорічно 100-200 тис. тон дьогтеполімерних в’яжучих і стільки ж смол із відходів коксохімічного виробництва значною мірою сприяли зростанню обсягів будівництва доріг.
За результатами багатопланових розробок під керівництвом Володка В.П. Міншляхбуд УРСР прийняв безпрецедентне рішення щодо будівництва баз окислення гудрону в бітум в установках компресорного і безкомпресорного типу: у кожній області було побудовано по декілька установок, деякі із них працюють і досі.
ДОСЯГНЕННЯ
Має понад 15 винаходів, 30 наукових праць, та автор книги «Використання відходів виробництва полімерів у дорожньому будівництві» (1967 р.).