ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ      

     Народився 19 грудня 1915 року у багатодітній родині в місті Санкт-Петербург, а у 1917 році разом з родиною переїхав до міста Юзівка (нинішній Донецьк). Після закінчення Сталінського будівельного технікуму стрімко підіймався по кар’єрній драбині. У 1931-1934 роках почав працювати — спочатку землекопом, потім арматурником, десятником, техніком та старшим техніком будівельних управлінь на Донбасі та Запоріжжі.

     У 1934 році став старшим виконробом будівництва Івановської машинно-тракторної станції у Саратівській області РРФСР. А після цього з 1934 по 1940 роки працював на посадах: конструктора, старшого конструктора науково-дослідного сектору і проектного бюро Індустріального інституту, керівником групи з проектування і реконструкції шахт проектної контори тресту «Донбасвугілля», заступником начальника будівельного відділу проектної контори «Донвуглепроект».

     В ці роки без відриву від виробництва закінчив три курси факультету гірничої справи Сталінського гірничого інституту, потім вчився на факультеті промислового і цивільного будівництва Московського інституту інженерів комунального будівництва. А вже у 1939 році закінчив Московський інститут інженерів комунального будівництва.

 ВІЙСЬКОВИЙ ЧАС 

     З 1940 до 1943 року - учасник Другої світової війни, протягом якої перебував у військовому званні старшини. У лавах Червоної армії виконував обов’язки писара, старшого розвідника-спостерігача батареї управління, начальника обчислювальної команди штабу 100-ї гаубичної артилерійської Севської бригади на Північно-Західному, Центральному, Білоруському та 1-му Білоруському фронтах.

 СТАНОВЛЕННЯ 

     У 1943 році вступив до ВКП(б) і у 1945 році був призначений головним інженером проектної контори «Облкомунпроект» Сталінської області. А з 1950 по 1953 роки — заступник голови виконавчого комітету Сталінської міської ради депутатів трудящих. У 1953 році обійняв посаду 1-го заступника голови виконавчого комітету Сталінської міської ради депутатів трудящих Сталінської області, а через 6 років, у 1959 році, отримав підвищення до 2-го секретаря Сталінського міського комітету КПУ Сталінської області. Ще через рік, у 1960 році — стає заступником голови виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

     У 1960-1968 роках — 1-й секретар Донецького міського комітету КПУ. За ці роки Шульгін М.П. активно організовував роботи з благоустрою міста. Його ідеєю та практичною реалізацією було створення «Донецькпроекта» - науково-дослідного інституту, зосередженого на системному плануванні забудови міста.

 ДОСЯГНЕННЯ 

     Після створення Міністерства будівництва та експлуатації автомобільних шляхів у листопаді 1968 року і до 29 квітня 1987 року обіймав посаду Міністра будівництва і експлуатації автомобільних шляхів УРСР. І за часи роботи Міністром було проведено капітальне покращення інфраструктури України, а саме:

1. Сформовано основну опорну мережу автомобільних доріг України;
2. Реконструйовано магістральні дороги та перебудовано дерев’яні мости;
3. Побудовано під’їзди до районних центрів, залізничних станцій, колгоспів та радгоспів;
4. Розвинено галузь машинобудування та індустрії дорожньо-будівельних матеріалів, конструкцій і виробів;
5. Створено ряд об’єктів соціальної інфраструктури для робітників-дорожників.

     Загалом за період діяльності Шульгіна М.П. було введено в експлуатацію 68 138 км НОВИХ доріг.

     Також Микола Павлович приділяв велику увагу розвитку саме дорожньої науки. Завдяки його ініціативі розпочалася підготовча робота щодо створення окремого дорожнього науково-дослідного інституту, у той час як його діяльність виконувалась у складі комплексного автомобільно-дорожнього науково-дослідного інституту — ДержавтошляхНДІ. В результаті в 1970 році було створено Державний інститут дорожніх досліджень (ДержшляхНДІ) Міністерства дорожнього будівництва СРСР, який сьогодні називається ДП "ДерждорНДІ" і носить ім’я Шульгіна М.П.

 НАГОРОДИ 

Шульгін М.П. був нагороджений:

• Орденом «Червоної Зірки»;
• Орденом «Великої Вітчизняної війни» 1-го та 2-го ступеню;
• Орденом «Трудового Червоного Прапора».
• Медаллю «60 років Збройних Сил СРСР»;
• Медаллю «У пам'ять 1500-річчя Києва»;
• Медаллю «Ветеран праці»;
• Медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні́ 1941—1945 рр.».

     Йому також було присвоєно звання Лауреата Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за створення та впровадження спеціальних машин термопрофілювальників для відновлення асфальтобетонних покриттів.

Микола Павлович Шульгін пішов з життя 9 жовтня 1995 року.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ  

     Народився 1 травня 1955 року на Волині.

     Професійне зростання Петра Миколайовича було пов'язано з Національним університетом "Львівська політехніка". Після закінчення з відзнакою в 1977 році інженерно-будівельного факультету, тоді ще, Львівського політехнічного інституту, він розпочав свою трудову діяльність старшим інженером Луцької районної шляхової дільниці. 

     У 1981 році закінчив аспірантуру при кафедрі "Будівельні конструкції" того ж інституту. З 1981 до 2002 року працював у НУ "Львівській політехніці" інженером, науковим співробітником, завідувачем науково-дослідної лабораторії, доцентом, заступником завідувача кафедри. У 1988 році захистив кандидатську дисертацію.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     3 2002 до 2009 року Петро Миколайович - директор Державного дорожнього науково-дослідного інституту імені М.П. Шульгіна.           Саме за його сприянням наш інститут став головною науково-дослідною установою України з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг і транспортних споруд, що входить до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.                   ДерждорНДІ є також базовою організацією з науково-технічної діяльності у сферах будівництва, промисловості будівельних матеріалів, архітектури та містобудування Міністерства регіонального розвитку і будівництва України, провідною - у створенні національної бази нормативно-технічних, інструктивних і правових документів державного і галузевого рівня. 

     Під управлінням Коваля Петра Миколайовича інститут розвинувся у сучасний науково-дослідний комплекс, до складу якого входять 18 наукових підрозділів: профільні відділи з випробувальними лабораторіями, головний випробувальний центр, орган сертифікації дорожньо-будівельних матеріалів і дорожньої техніки.

ДОСЯГНЕННЯ

     Кандидат технічних наук, професор, член Академії будівництва України, член-кореспондент Транспортної академії України, спеціаліст у галузі технічної діагностики транспортних споруд, автор більше 400 наукових праць, 29 винаходів | патентів, розробник близько 50 нормативних документів. Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій.     

     Під його керівництвом розроблена методика дослідження автодорожніх мостів високоінформативним методом акустичної емісії з використанням програмно-технічного комплексу для обробки та локації сигналів "АКЕМ" та "АКІІМ". На базі цього методу виконується високоточна діагностика споруд і плануються найбільш ефективні заходи з попередження аварійних ситуацій, проведення реконструкцій та ремонтів мостів. Це дозволило створити "Аналітичну експертну систему управління мостами" (АЕСУМ), яка встановлена у всіх обласних Службах автомобільних доріг України.

     Ця та інші науково-дослідні розробки Коваля Петра Миколайовича викладені у монографіях: "Методи дослідження та випробування будівельних матеріалів і конструкцій", "Акустична емісія під час руйнування матеріалів, виробів і конструкцій", "Мости: конструкції та надійність", у співавторстві з іншими видатними ученими.

     За період з 2002 до 2009 років значно розширились міжнародно-наукові взаємини інституту зі спорідненими фаховими установами Європейського співтовариства. У 2007 р. Завдяки його клопотанням ДерждорНДІ прийнятий членом до Форуму Європейських Державних Дорожніх Дослідних Лабораторій (РЕНВІ), брав участь у дослідженнях у рамках міжнародних проектів.

     П.М. Коваль був головою редакційної колегії фахового збірника наукових праць "ДОРОГИ | МОСТИ".

     05 травня 2020 року пішов з життя.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 26 травня 1938 року у м. Києві в родині інженера-будівельника. Закінчив з відзнакою школу і у 1955 році поступив на вечірнє відділення Київського автомобільно-дорожнього інституту (КАДІ) (зараз Національний транспортний університет). На другому курсі перевівся на денну форму навчання дорожньо-будівельного факультету і закінчив інститут у 1961 році та отримав диплом з спеціальності «Інженер шляхів сполучення». 

     Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Напружений стан нежорстких дорожніх одягів з проміжними шарами слабозв’язних зернистих матеріалів». Перші свої наукові дослідження розпочав саме у студентські роки.

     Після закінчення КАДІ працював інженером Мостобудівельного тресту № 1, де займався проектуванням і будівництвом залізобетонних мостів під метрополітен і автомобільну дорогу через р. Дніпро в м. Києві. У 1966 році захистив кандидатську дисертацію на тему: Кандидатська робота була присвячена вивченню напруженого стану і деформацій шарів дорожніх контрукцій в умовах проміжних зернистих шарів.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1966 по 1986 роки Б. С. Радовський працював у нашому інституті. З 1971 року очолював лабораторію конструювання і розрахунку дорожнього одягу, а у 1972 році отримав наукове звання – старший науковий співробітник. Саме під час роботи в ДП «ДерждорНДІ» Б.С. Радовський приймав участь у будівництві кільцевого стенду, який за своїми параметрами є одним з найкращих для проведення досліджень дорожнього одягу в умовах, що приближені до натуральних.

     Пізніше Б.С. Радовський очолював дослідження інституту по розробці методики випробування конструкцій дорожнього одягу, яка стала основою для модернізації кільцевого стенду. Цікавим є той факт, що дорожники із Франції після візиту в інститут та огляду кільцевого стенду, розробили в своєму інституті (м. Нант) подібний дослідницький полігон, який і досі успішно функціонує.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     В роки роботи в ДП «ДерждорНДІ» під керівництвом Б.С. Радовського були проведені наукові дослідження по вивченню напруги і переміщень, що виникають під дією рухомого навантаження, по аналізу впливу повторного навантаження на втому матеріалів слоїв дорожнього одягу, були отримані експериментальні дані про напружено-деформований стан дорожнього одягу під дією різних транспортних засобів. Всі ці дослідження стали основою практичних рекомендацій, направлених на удосконалення методів конструювання і розрахунку дорожнього одягу та оформлені у вигляді нормативно-технічних документів.

     Всі ці багатолітні дослідження Б.С. Радовського стали основою для його докторської дисертації та тему «Теоретичні основи конструювання і розрахунку дорожнього одягу з врахуванням впливу рухомого навантаження», яку він захистив у 1983 році в Московському автомобільно-дорожньому інституті. 

ДОСЯГНЕННЯ

     З 1986 по 1995 році Б.С. Радовський працював професором кафедри дорожньо-будівельних матеріалів і хімії Національного транспортного університету та продовжував займатися науково-дослідною роботою і впровадженням наукових результатів у практику. 

     Б.С. Радовський підготував 12 кандидатів наук і 2 доктори наук. Серед них є співробітник нашого інституту, кандидат технічних наук – Головко С.К. – провідний науковий співробітник відділу нормативно-технологічного забезпечення дорожніх робіт.

     З 1996 року і по сьогодні живе та працює у США, продовжує активно займатися науковою діяльністю – співпрацює з університетами, проєктними і виробничими організаціями. Крім того активно продовжує писати статті у наукових виданнях в т.ч. і у нашому Збірнику наукових праць «Дороги і мости».

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 07 червня 1937 року у станиці Тацинській Ростовської області. Закінчив Харківський автомобільно-дорожний інститут за спеціальністю «Інженер шляхів сполучення».

     З 1960 року працював на інженерно-технічних посадах в дорожніх господарствах 4-го Управління автомобільних доріг Міністерства автомобільних доріг на Донбасі, а з 1963 року – головний інженер Донецького облавтодору.  З 1972 по 1994  рік працював на посадах від керівника відділу Главка до Першого заступника Міністра будівництва і експлуатації автомобільних доріг України, віце-президента державного концерну "Укршляхбуд" та директора Департаменту Міністерства Транспорту України. У березні 1990 року обраний народним депутатом України.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1994 до 2001 року – директор ДП «ДерждорНДІ», а з 2001 року – радник нашого інституту. В період роботи в нашому інституті був членом Комісії Верховної Ради України з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Займаючись науковою роботою, захистив дисертацію на тему: «Організація безпеки руху в Міншляхбуді УРСР»  та отримав звання кандидата технічних наук, обраний академіком Транспортної Академії України, опубліковано близько 15 наукових публікацій в яких широко розкриті питання безпеки руху, якості дорожніх робіт та структури управління дорожнім господарством. Активно займався підвищенням кваліфікації та підготовкою кадрів у ВУЗах України.

ДОСЯГНЕННЯ

     Рибальченко А.А. ініціатор та співавтор законодавчих актів, що стосувались роботи комісії, зокрема закону про джерела фінансування дорожнього господарства, правил користування та охорони автомобільних доріг. Формував політику і стратегію розвитку дорожнього господарства в період створення основної мережі автомобільних доріг України. 

     У 1992 році від імені української сторони підписав угоду про створення міждержавної Ради дорожників країн СНД, після чого приймав активну участь в її роботі. Надавав допомогу в діяльності Благодійного фонду дорожників України.

     Зараз на пенсії. 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 29 лютого у м. Канів Черкаської області. У 1941 році пішов до армії, учасник боїв у складі 83-ої окремої воєнно-морської бригади. 

     У 1950 році закінчив дорожньо-будівельний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту (зараз Національний транспортний університет). 

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     Після закінчення навчання був направлений на роботу у наш інститут, де пройшов шлях від старшого лаборанта до директора інституту. Керував нашим підприємством з 1968 по 1986 роки.

     У 1964 році захистив кандидатську дисертацію та отримав звання кандидата технічних наук за спеціальністю «Будівельні матеріали».

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Автор понад 50 наукових публікацій та 11 наукових винаходів. Єгоров С.В. засновник напрямку з виробництва і використання бітумних емульсій у дорожньому будівництві. Наукова діяльність  була спрямована на поліпшення властивостей традиційних органічних в’яжучих (бітумів, дьогтів) та створення нових видів в’яжучих матеріалів, розробку нових ресурсо- та екологозберігаючих технологій. За розробку рецептури, технології виготовлення бітумних емульсій методом хімічного емульгування з використанням карбоксил амінів, а також за впровадження у будівництво і ремонт автомобільних доріг бітумних емульсій і поверхнево-активних добавок був нагороджений грамотами і медалями.

НАГОРОДИ

     Єгоров Сергій Вікторович нагороджений:

• Орденом «Трудового красного знамени» (1971 р.); 
• Орденом «Отечественной войны» І ступеня (1985 р.);
• Медаль  «За победу над Германией в Великой отечественной войне 1941-1945 гг.»; 
• Медаль «50 лет Вооруженных сил СССР» (1969 р.); 
• Медаль «Ветеран труда» (1979 р.). 

СПОГАДИ

     Нотатки та спогади Радовського Б.С. про Єгорова С.В.: «Сергей Викторович был умным и образованым человеком и имел прекрастную память. Имею основания полагать, что если бы сотрудникам института устроили контрольный диктант по русcкому языку, он сделал бы наименьшее количество ошибок, хотя окончил обычную среднюю школу. Сергей Викторович хорошо разбирался в людях и был к ним очень доброжелателен, умел управлять колективом, временами довольно жёстко, и при этом оставался скромным и порядочным. Был большим любителем  охоты и рыбной ловли. Своими задачами на директорской должности Сергей Викторович считал: набрать достаточно хороших сотрудников, помочь им получить тематику, полезную и интересную с научной строны и не мешать им работать». (Джерело: Видання: 1926-2006 «Державному дорожньому науково-дослідному інституту ім. М.П. Шульгіна – 80 років». К. 2006. С.59-61.

     Помер у 1988 році.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 28 квітня 1955 року у м.Київ.

     У 1977 році закінчив  Київський автомобільно-дорожній інститут (зараз Національний транспортний університет) за спеціальністю «Автомобільні дороги».

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1977 по 1983 рік працював у «СоюздорНДІ». З грудня 1983 року навчався в аспірантурі при «СоюздорНДІ», де і залишився працювати на посаді інженера на нетривалий час. У 1988 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Використання відходів вугілля при будівництві земляного полотна автомобільних доріг» і отримав звання кандидата технічних наук. Результати дисертації  по використанню відходів вугільної промисловості були впроваджені у Луганській та Донецькій областях при будівництві земляного полотна автомобільних доріг і вулиць населених пунктів.

     З 1987 році і по даний час працює у нашому інституті, у якому пройшов шлях від старшого наукового співробітника, до першого заступника директора. Зараз обіймає посаду - начальника Центру нормоконтролю, оцінки відповідності та міжнародного співробітництва.

     Під керівництвом та за його безпосередньої участі розроблено ряд нормативних документів, важливих для дорожнього господарства, в тому числі і такі, як ДБН В.2.3-4:2015 «Автомобільні дороги. Частина І. Проєктування. Частина ІІ. Будівництво» та ДБН в.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», які в свій час, знаходились на контролі у Прем’єр Міністра України.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Має понад 200 друкованих праць в т.ч., які включені до наукометричих баз даних Scopus, Web of Science Core Collections. Має 12 авторських свідоцтв (наприклад, винахід на прилад для визначення вологості грунту у польових умовах, винахід «Дорожня насип», що спрощує технологію влаштування дорожнього насипу і підвищує його стійкість).

     У 2001 році Вирожемський В.К. отримав звання старшого наукового співробітника. 

     За його ініціативою наш інститут з листопада 2007 року був прийнятий дійсним членом Форуму Європейських Національних Дорожніх Дослідницьких Лабораторій (FEHRL).

     В.К. Вирожемський був координатором першого для України міжнародного проекту під егідою 7-ї Рамкової програми Європейської комісії  INCRIS – «Покращення міжнародного співробітництва та стратегії наукових досліджень в сфері дорожньої інфраструктури для України».

     Вперше українська науково-дослідна установа очолювала роботу міжнародного консорціуму, до складу якого входили представники з Польщі, Угорщини, Швеції, Ізраїлю, Бельгії та України. Участь у цьому міжнародному проекті сприяла входженню України в цілому та ДП «ДерждорНДІ» зокрема до Європейського дослідницького простору.

     В подальшому приймав участь у більше ніж 10 міжнародних проектах в тому числі:

• за Програмою Європейської комісії «HORIZON 2020», 
• «USE-IT» - Безпека, надійність та енергоефективність транспортної інфраструктури з урахуванням потреб користувачів;
• «FOX» - Назавжди відкрита інфраструктура для всіх видів транспорту;
• «SENSKIN»  - Моніторинг транспортної інфраструктури на  основі відкритих методик «чутливої шкіри»;
• за програмою CEDR (Комісія європейських директорів доріг);
• проект «MicroProof» - Оцінка вмісту мікрозабруднюючих речовин та мікропластику у стічних водах.

    Був відповідальний за створення і організацію роботи органу сертифікації ДП «ДерждорНДІ» на відповідність, який успішно функціонує з 2007 року. Відтоді є його незмінним керівником. Саме під його безпосереднім керівництвом в інституті створено систему управління якістю на відповідність вимогам ДСТУ ISO 9001-2001, надано статус базової організації з науково-технічної діяльності у сферах будівництва, промисловості будівельних матеріалів, архітектури і містобудування.

     Є членом низки науково-технічних рад, створених при різних центральних органах виконавчої влади. Голова технічного комітету стандартизації ТК 307 «Автомобільні дороги і транспортні споруди».

НАГОРОДИ

• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003 р.)
• Грамоти Укравтодору (2005, 2006 та 2015 рр.)
• Подяка Солом’янської райдержадміністрації у м. Києві (2007 р.)
• Галузева відзнака «Знак пошани Укравтодору» (2014 р.)
  
   

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 22 жовтня 1924 року.

     Під час Великої Вітчизняної Війни у 1943 році був відправлений у фашистську Германію для насильної роботи на шахтах Саара, а потім кинутий в концтабір Дахау. У 1945 році був визволений та відправлений на Батьківщину. Через 7 років закінчив Львівський політехнічний інститут. Після війни працював начальником виробничо-технічного відділу, головним інженером.

     У 1959 році закінчив аспірантуру при Академії наук Казахської РСР, працював у Казахській філії СоюздорНДІ. В 1964 році захистив дисертацію та отримав учений ступінь кандидата технічних наук. Результати його дисертації мали практичне застосування при будівництві доріг цілинного краю.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     Під керівництвом Василя Павловича у Казахстані виконувалися не лише роботи по спорудженню земляного полотна і дорожнього одягу, але й роботи по будівництву малих мостів і труб, а також по зведенню виробничих і житлових приміщень.

     У 1968 році був зарахований у штат нашого інституту, де працював по 1999 рік на посадах старшого наукового співробітника, завідувача лабораторії, завідувача відділу будівництва доріг з промислових відходів, провідного наукового співробітника.

     Під керівництвом Володька В.П. співробітниками відділу була розроблена технологія використання зол і шлаків теплових електростанцій при будівництві, ремонті і утриманні автомобільних доріг, а також технологія приготування і використання дьогтеполімерних в’яжучих, які одержували шляхом модифікації кам’яновугільних дьогтів, відходами виробництва полівінілхлориду та полістиролу. На основі цих наукових досліджень були розроблені нормативні документи, які надали можливість впровадити розробки у виробництво

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Володько В.П. є одним із авторів наукової розробки і впровадження нових в’яжучих із нетрадиційних матеріалів: сирих кам’яновугільних смол, поліпшених полімерними матеріалами, дорожніх смол і відходів коксохімічного виробництва. Використання альтернативних в’яжучих було дуже актуальним в період гострого дефіциту дорожнього бітуму в України. Результатом наукових досліджень у цьому напрямку стали методи переробки відходів коксохімії у в’яжучі (СТУ, СТК, СТД, дьогтеполімерні в’яжучі), які широко використовуються у дорожньому будівництві і зараз. Щорічно 100-200 тис. тон дьогтеполімерних в’яжучих і стільки ж смол із відходів коксохімічного виробництва значною мірою сприяли зростанню обсягів будівництва доріг.

     За результатами багатопланових розробок під керівництвом Володка В.П. Міншляхбуд УРСР прийняв безпрецедентне рішення щодо будівництва баз окислення гудрону в бітум в установках компресорного і безкомпресорного типу: у кожній області було побудовано по декілька установок, деякі із них працюють і досі.

ДОСЯГНЕННЯ

   Має понад 15 винаходів, 30 наукових праць, та автор книги «Використання відходів виробництва полімерів у дорожньому будівництві» (1967 р.).

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 10 лютого 1960 року в с. Тетевчиці Львівської області.

     У 1975 році закінчив з відзнакою школу. Навчався у Львівському автомобільно-дорожньому технікумі на дорожньо-будівельному факультеті.

     З 1979 року розпочав свою трудову діяльність на посаді майстра в Любешівському РайДУ на Волині. У цьому ж році вступив до Київського автомобільно-дорожнього інституту (зараз Національний транспортний університет) на факультет «Автомобільні дороги». 

     З 1984 року був прийнятий на роботу до нашого інституту. У 1993 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Шлаколужні бетони для будівництва нежорстких дорожніх одягів».  

     В інституті пройшов шлях від інженера до директора інституту. 

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     У 2002 році працював заступником начальника Управління науково-технічної політики в Укравтодорі. З 2004 до 2009 року - директор Українського державного виробничо-технологічного підприємства «Укрдортехнологія».

     З 2009 по 2017 рік обіймав посаду директора ДП «ДерждорНДІ». За його підтримки та участі в інституті започатковані нові напрямки діяльності інституту, зокрема питання нормативно-кошторисного забезпечення дорожніх робіт, створено Технічний комітет стандартизації ТК 307 «Автомобільні дороги і транспортні споруди», який зараз активно функціонує, надано статус базової організації з науково-технічної діяльності у сферах будівництва, промисловості будівельних матеріалів, архітектури і містобудування.

     Завдяки правильній кадровій політиці, яку проводив на посаді директора інституту, створив потужну команду молодих науковців, здатних вирішувати проблеми дорожньої галузі на високому професійному рівні.

     На даний момент працює на посаді головного наукового співробітника у нашому інституті. Основним напрямком діяльності є організація науково-технічного супроводу об’єктів Великого будівництва та питання впровадження нових сучасних матеріалів та технологій у дорожнє будівництво.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Розробив систему використання місцевих матеріалів в дорожньому господарстві(граніти, вапняки, пісковики і ряд інших). За його безпосередньою участю розроблено кадастр розташування місцевих матеріалів по всій Україні та цілий ряд нормативно-технічних документів, що стосуються проектування та виконання дорожніх робіт.

     З 2004 року веде викладацьку діяльність в Національному транспортному університеті, готуючи молодих спеціалістів  «Сучасним технологіям експлуатаційного утримання» та «Екології життєвого циклу автомобільних доріг». У 2011 році отримав звання доцента кафедри Будівництва та експлуатації доріг НТУ.   

     Являється одним з авторів ДБН В.2.3-4:2015 «АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ Частина І. Проектування Частина II. Будівництво» та
ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів» та ряду нормативних документів щодо влаштування захисних шарів зносу покриттів автомобільних доріг.   

     Опублікував понад 45 наукових статей з різних напрямків, а саме: екологія, економіка, будівництво, ціноутворення, реформування галузі. Продовжує публікувати нові статті у наукових виданнях, які включені до різних наукометричних баз даних. 

     Дійсний член та член президії Транспортної Академії України.

НАГОРОДИ

• Має низку нагород і подяк від Голови Укравтодору, Міністрів інфраструктури (Міністрерство транспорту та зв’язку України), Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації; 
• Нагороджений відзнаками «Почесний дорожник» та «Заслужений будівельник України».

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився у 1936 році у Полтавській області. У 1961 році закінчив дорожньо-будівельний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту. Після закінчення працював у проектному інституті на посаді інженера.

     З 1962 році працював у нашому інституті на посадах: інженер, молодший науковий співробітник, науковий співробітник та завідувач відділу.

     У 1967 році захистив кандидатську дисертацію та отримав звання кандидата технічних наук.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1969 по 1997 роки керівник відділу органічних в’яжучих матеріалів. Наукова діяльність відділу під його керівництвом була спрямована на поліпшення властивостей традиційних органічних в’яжучих (бітумів, дьогтів) та створення нових видів в’яжучих матеріалів.

     Під його керівництвом, інститут розробив і впровадив принципово нову технологію отримання бітумних емульсій методом хімічного емульгування. Новий метод емульгування – особливий різновид процесів самочинного (спонтанного) емульгування, пов’язаний з протіканням хімічних реакцій на границі поділу бітуму – водний розчин лугу або кислоти. Відмінною рисою цієї технології є утворення емульгатора in situ (в самій системі), що дозволяло за допомогою такої хімічної реакції малоутворення, здійснювати подрібнення бітуму на краплини розміром близько 1 мк. Для того, щоб повніше використовувати хімічну активність реакції, необхідно створити оптимальні умови для її протікання.

    Саме ці умови і вдалося створити Кучмі М.І. за допомогою  спеціально сконструйованого та дуже простого за будовою апарату, який було впроваджено у подальше виробництво. Практично в усіх областях України діяли установки з випуску бітумних емульсій, які використовувалися для виконання різних видів робіт при будівництві та ремонті дорожніх покриттів. За обсягом їх використання українські дорожники займали передові позиції в колишньому Союзі. Для реалізації методу хімічного емульгування бітуму необхідні були спеціальні катіонні емульгатори, які були синтезовані у відділі і названі карбоксиламінами. Карбоксиламіни можна було використовувати і як ефективні адгезійні добавки для поліпшення зчеплення бітуму з кам’яним матеріалом.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Науковою розробкою, до якою безпосередньо причетний Кучма М.І. стала технологія отримання поверхнево-активної речовини катіонного типу, яка свого часу суттєво вплинула на технічний прогрес у дорожній справі, а пізніше отримала новий імпульс в розробці та випуску вітчизняного емульгатора Десетам та адгезійної добавки УДОМ-1 та УДОМ-2, випуск яких дозволив відмовитись від значно дорожчих імпортних.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився у м. Києві у 1913 році.

     Інформації про його життєвий шлях не так і багато, але відомо, що до Великої вітчизняної війни закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, а після його закінчення працював інженером у мостовому господарстві.

     У 1941 році був призваний до лав армії Радянського Союзу, а саме до 90-го окремого машинобудівельного батальйону.

     Отримав бойове поранення. У 1945 році був демобілізований.

     Штільман Є.Й. у 1950 році захистив дисертацію на тему «Використання легких алгомінеральних сплавів в дорожніх конструкціях», а з 1953 року очолив відділ штучних споруд нашого інституту.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     Перші наукові розробки під його керівництвом були пов’язані з підвищенням термінів експлуатації дерев’яних мостів. Були розроблені конструктивні заходи по захисту дерев’яних мостів від зносу і загнивання. Окрім того, досліджувались питання будівництва мостів з підходами, що затоплюються. Такі рішення дозволяли суттєво економити капітальні вкладення.

     З 1950 року починаються дослідження мостів з малими прольотами та кам’яно-арочних мостів. Саме на цей період припадають розробки під керівництвом Штільмана Ю.Й. по застосуванню місцевих матеріалів: розчини вапняку, молотий домений шлак, кераміка. У період 1950-1955 роки  були розроблені і впроваджені  конструкції малих мостів  з металевими та залізобетонними прольотами. З 1958 року починаються роботи зі створення  струнобетоних прольотних будов, як ребристих, так і плитних. Через 2 роки на стендах полігону в с. Чапаївка починається серійне виготовлення цих конструкцій

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Чимала кількість наукових досліджень під керівництвом Штільмана Ю.Й. була направлена на вивчення роботи складових балок з леєними стиками. Штільманом Ю.Й. активно займався дослідженням нових типів гідроізоляції мостового полотна, захисту арматури від корозії. Саме у цей період створенні усі передумови для розгортання масового індустріального виробництва мостових конструкцій.

     У 1955 році отримав звання старшого наукового співробітника.

     Автор 156 наукових статей та 10 наукових книг.

НАГОРОДИ

За період Великої вітчизняної війни був нагороджений:

• Орденом «Отечественная война»;
• Медаллю «Красная звезда»;
• Медаллю «За боевые заслуги»; 
• Медаллю «За победу над Германией»;
• Медаллю «За взятий Кенигсберга». 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Сасько Микола Федорович народився у 1930 році у с. Пархомовка Харківської області.

     У період з 1948 по 1953 роки студент Харківського автомобільно-дорожнього інституту, паралельно працював у групі робочого проектування дорожньо-будівельного тресту № 3 по будівництву автомобільних доріг Москва-Сімферополь і Київ-Ростов-Орджоніквідзе (Владикавказ).

     У 1957 році поступив в аспірантуру на кафедру будівництва доріг Харківського автодорожнього інституту, де і працював асистентом кафедри. У 1962 році захистив дисертацію і отримав звання кандидата технічних наук. Тема дисертації: «Дослідження з проектування складу грунту с врахуванням технологічних факторів і термін експлуатації покриттів».

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1963 по 1969 рік працював керівником відділу земляного полотна та укріплення ґрунтів у Казахстанському філіалі СоюздорНДІ.

     Під час роботи  у 1965 році отримав звання старшого наукового співробітника.

     У 1968 році розпочав роботу у нашому інституті на посаді наукового співробітника відділу грунтів, а у 1969 році очолив цей відділ.

     За його активної участі у відділі були розроблені нові технологічні рішення  по використанню укріплених ґрунтів в дорожньому будівництві, на які отримані 74 авторських свідоцтва про винаходи, підготовлено більше сотні нормативних і інформаційно-технічних матеріалів. Ці роботи відіграли велику роль в розбудові мережі місцевих доріг в областях, багатих на кам’яні матеріали.

     За ініціативи і під його керівництвом в інституті почали вивчати властивості шахтних горілих і відвальних порід вуглевидобутку і вуглезбегачених шахт Донбасу з метою використання їх у дорожній галузі. В результаті наукових досліджень було визначено, що цей матеріал дуже різнорідний по якості і нестабільний в часі. В результаті цих досліджень була розроблена класифікація шахтних відвальних порід і рекомендації по будівництву автомобільних доріг із відходів вугледобичі і вуглезбагачення.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

Сасько М.Ф. виконував низку теоретичних досліджень, що стосуються систематизації ґрунтів за їх властивостями для дорожнього будівництва так званої «атомарної» моделі ґрунту, з метою створення паспорту і періодичної системи ґрунтів, їх класифікації.

Науково-технічні розробки були відмічені дипломами та медалями всесоюзних та республіканських виставок передового досвіду.

Помер 9 січня 2016 року.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Народився 9 серпня 1949 року в с. Ахалі-Афоні (Абхазія).

     У 1971 році закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут. 

     З 1971 року по 1973 рік служив в Радянській Армії на офіцерських посадах.

     У  1985 році захистив кандидатську дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата технічних наук. 

     У 1989 році отримав звання старшого наукового співробітника.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1973 по 1976 роки працював в системі тресту Київдорбуд на інженерних посадах.

     З 1976 по працював у нашому інституті на посадах: старшого інженера, старшого наукового співробітника, вченого секретаря, завідувача відділу, начальника науково-технічного центру якості, заступника директора.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Науковим напрямком роботи Міщенко М.Л. стало вивчення проблеми використання горілих та інших відвальних порід вуглевидобутку для спорудження земляного полотна. Було розроблено ряд нормативних документів в цьому напрямку.

     У 80-ті роки Міщенко М.Л. активно працює над використанням доменних і взагалі металургійних шлаків для укріплення ґрунтів. Деякі з них виявилися з в’яжучими властивостями, як, наприклад, доменний молотий та гранульований доменний шлак. Було визначено, що їх можливо використовувати не тільки для укріплення ґрунтів, а і як гарний «напівфабрикат» при виробництві цементу. Це стало поштовхом для дослідження інших промислових відходів і побічних продуктів виробництва. Пізніше займався вивченням наукових проблем, пов’язаних з дослідженням стійкості земляного полотна автомобільних доріг.

     Велика увага була приділена шахтним горілим породам. Було визначено, що використання цих матеріалів можливе в першу чергу для спорудження земляного полотна. Але був виявлений головний недолік - потенційне просідання. Саме Міщенко М.Л. запропонував для створення міцної структури (без просідання) до шахтних відвальних порід слід додавати дрібнозернисті відходи збагачувальних фабрик. В результаті цих досліджень була розроблена класифікація шахтних відвальних порід і рекомендації по будівництву автомобільних доріг із відходів вуглевидобутку і вуглезбагачення. Паралельно велися наукові роботи в напрямку використання шахтних відвальних порід, як компонента при укріпленні різних мінеральних сумішей цементом або вапном. В результаті були розроблені документи на виготовлення укріплених горілопородних сумішей і область їх використання.

Міщенко М.Л. є автором понад 40 статей і ним було розроблено 6 винаходів, зафіксованих авторським свідоцтвом .

Помер 28 серпня 2008 року.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ    

     Народилася у 1936 році в Запорізькій області.

     В період війни (1941-1945 роки) родина проживала у Мелітополі, а у 1947 році переїхали до Варшави.

     У 1953 році після повернення родини у Київ, Чоборовська І.С. поступила до Київського Університету (зараз Київський національний університет імені Тараса Шевченка) на біолого-грунтовий факультет.

     У 1963 році поступила на заочну форму аспірантури геологічного факультету Московського університету за спеціальністю «Ґрунтова та інженерна геологія».

     Захистила дисертацію з матеріалознавства у 1972 році та отримала ступінь кандидата технічних наук. У 1976 році отримання звання старшого наукового співробітника.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     Одночасно з навчанням в аспірантурі розпочала роботу в нашому інституті, де пройшла шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача сектору та завідувача відділом екологічних досліджень.

     Під її керівництвом у 1996 році в інституті створений сектор екологічних досліджень, у 1998 році на базі сектору створена самостійна екологічна лабораторія, а у 2002 році лабораторія набула статусу самостійного наукового відділу – першого в інституті відділу екологічних досліджень. 

     Новостворений відділ під керівництвом Чоборовської І.С. почав виконувати завдання в рамках довгострокової програми Укравтодору з охорони навколишнього середовища та створювати національну законодавчу та нормативну базу в галузі дорожньої екології. Відділ займався вирішенням проблем, пов’язаних з безпекою прилеглих до автомобільних доріг територій під час будівництва, ремонту та утримання.

     Новий напрямок діяльності інституту показав свою наукову перспективність. Зокрема, це розробка нормативно-технічної документації щодо забезпечення екологічної безпеки дорожніх робіт, інструментальне обстеження рівня забруднення навколишнього середовища в межах смуги відводу автомобільних доріг, оцінка та прогнозування екологічних наслідків нових дорожніх проектів. Це була перша вдала спроба інституту започаткувати постійний екологічний моніторинг автомобільних доріг та запровадження політики забезпечення охорони довкілля.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Основними напрямками діяльності відділу екології під керівництвом Чоборовської І.С. були:

• дослідження фактичного рівня забруднення притрасових території, що стало науковою основою галузевих нормативів та проектних рішень з мінімізації негативного впливу автомобільних доріг на навколишнє середовище;
• проведення натурного обстеження екологічного стану автомобільних доріг за напрямками міжнародних транспортних коридорів та їх відповідність національним екологічним вимогам.

     Були розроблені рекомендації татехніко-економічне обґрунтування заходів по забезпеченню екологічної безпеки при проектуванні, будівництві, ремонті та експлуатаційному утриманні автомобільних доріг.

НАГОРОДИ

1974 рік - Орден «Знак пошани»

2001 рік – Почесна грамота КМУ з врученням пам’ятного знаку працівників інституту «За вагомий внесок в розвиток дорожнього господарства України з нагоди 75-річчя ДерждорНДІ

Померла 25 грудня 2002 року

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ    

     Народився у 1947 році.

     У 1965 році поступив у Київський автомобільно-дорожній інститут зараз (Національний транспортний університет), який закінчив у 1970 році за фахом – інженер шляхів сполучення.

     У тому ж році поступив до аспірантури, під час якої мав річну перерву – служив рядовим у Радянській армії.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     Після закінчення навчання в аспірантурі розпочав свій трудовий шлях у нашому інституті науковим співробітником у відділі грунтів і земляного полотна.

     З 2008 року очолив лабораторію грунтів і земляного полотна відділу технічної діагностики споруд.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Починаючи з 1974 рокуза ініціативи А.С. Литвиненко набуло розвитку дослідження земляного полотна, як конструкції, що повинна мати певну міцність та стійкість. На відміну від попередніх наукових дослідженнях в цьому напрямку, де переважали лабораторні дослідження грунтів і в’яжучих матеріалів у взаємодії з грунтами, проблема дослідження будови і фактичного стану земляного полотна автомобільних доріг при Литвиненко А.С. почала вирішуватись шляхом використання методу динамічного зондування грунтів.

     Удосконалення методики динамічного зондування дозволило отримати більш детальні інженерно-геологічні розрізи і показати органічний зв’язок між методом статистичного і динамічного зондування, а розробка обладнання – працювати у важкодоступних місцях, таких як круті схили і укоси, слабкі основи тощо.

     У 80-х роках Литвиненком А.С. була проведена паспортизація високих насипів і глибоких виїмок на автомобільних дорогах України і складений їх кадастр. На основі ретроспективного аналізу таких погодно-кліматичних показників, як місячна кількість опадів та середньомісячна температура повітря за період 1812-2005 роки, була виявлена часова циклічність погодно-кліматичних умов України і розроблена методика прогнозування у часі активації зсувів та інших небезпечних природних явищ на перспективу до 12 років.

     Починаючи з 2000 року Литвиненко А.С. здійснював роботи по дослідженню реконструкції дорожніх одягів шляхом подрібнення матеріалу існуючого дорожнього покриття ресайклером з укріпленням отриманих сумішей цементом, вспіненими бітумами чи стабілізаторами дорожніх мас.

     Є автором 37 наукових статей. І зараз постійно друкується у різних дорожніх виданнях, в тому числі і Збірнику наукових праць «Дороги і мости», який видає наш інститут.

НАГОРОДИ

Нагороджений відзнакою «Почесний дорожник» з нагоди 85-річчя інституту.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ    

     Народилась 1938 році в Донецькій області.

     У 1960 закінчила Київський державний університет імені Т.Г. Шевченко за спеціальністю «Фізична хімія».

     В 1971 році захистила дисертацію при інституті фізичної хімії імені Л.В. Писаржевського академії Наук УРСР та отримала вчений ступінь кандидата хімічних наук.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     З 1971 року розпочала свій трудовий шлях у нашому інституті з посади завідувача лабораторії.

     В 1976 році Кириченко Л.Ф. присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Наукова діяльність Кириченко Л.Ф. була направлена на поліпшення властивостей традиційних органічних в’яжучих та створення нових видів в’яжучих матеріалів, розробку нових ресурсо- та екологозберігаючих технологій.

     Разом з Кучмою М.І. приймала активну участь в дослідженні емульсій та розробці нових технологій емульгування, нових складів емульсій та нетрадиційних на той час методів їх застосування. Слід зазначити, що в 70-х роках у дорожніх господарствах галузі працювало 24 емульсійні бази, на яких виготовлялось близько 50 тис. т бітумних емульсій переведення існуючих бітумних баз на хімічне емульгування дозволило скоротити в багато разів енергетичні витрати на виготовлення емульсій. Для реалізації методу хімічного емульгування бітуму необхідні були спеціалізовані катіонні емульгатори, які були синтезовані у відділі і названі карбоксил амінами. Їх можна було застосовувати як ефективні адгезійні добавки для поліпшення зчеплення бітуму з кам’яними матеріалами.

     У 1974 році за участю Кириченко Л.Ф. було розроблено склад, технологія приготування та укладання катіонних шламів (зараз це технологія «Сларрі сіл») з використанням катіонних бітумних емульсій на карбоксил амінах та спеціально синтезованого для цього уповільнювача розпаду умільсійно-мінеральних сумішей – амінополіефіру фталевої кислоти. Подальшому широкому впровадженню емульсій завадили відсутність промислового синтезу карбоксиламіну.

     Кириченко Л.Ф. приймала участь в розробці технології застосування продуктів гумовотехнічної промисловості, таких як гумова крихта.

     У 2000 роках Кириченко Л.Ф. досліджувала ефективність адгезійної добавки серії УДОМ (катіонних поверхнево-активних речовин), полімерного модифікатора бітуму "Полідом", емульгатора "Десетам" для різних видів емульсій.

     Крім цього Кириченко є автором понад 90 науково-дослідних робіт та понад 30 статей, має 5 авторських свідоцтв.

     Зокрема є співавтором Технічних умов «Бітуми, модифіковані полімерами», «Емульсії бітумні дорожні», «В’яжучі дьогтеполімерні», ВБН В.2.7-218-176-2003 Строительные материалы применения поверхностно-активных веществ в дорожных технологиях с использованием битумов, каталогу сучасних полімерних, поверхнево-активних, пластифікубчих, повітровтяувальних добавок та геотекстильних матеріалів.

НАГОРОДИ

Нагороджена бронзовою медаллю ВДНГ УРСР.

У 2001 році однією з перших отримала знак «Почесний дорожник» за плідну багаторічну наукову діяльність.

У 2006 році – Грамотою Укравтодору. 

У 2013 році – Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Загальний стаж роботи в ДП «ДерждорНДІ» - 46 років.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ    

     Народився 15 січня 1946 р. (Грузія). Після закінчення середньої школи поступив у Гірський технікум Кіровської області. 

     У 1966 р. вступив до лан збройних сил УРСР.

     У 1969 р. вступив в Комунарський гірно-металургійний інститут, який закінчив у 1975 р. та отримав кваліфікацію «Інженер економіст».

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     З 1975 р. розпочав свій трудовий шлях у нашому інституті у відділі економічних досліджень на посаді інженера.

     З 1978 р. переведений на посаду старшого наукового співробітника.

     Займався наступними науковими розробками:

• Розробка економіко-математичних моделей з наступною їх реалізацією на електронно-обчислювальних машинах з прив’язкою до основної тематики відділу «Шляхи підвищення дорожнього господарства УРСР»;
• Розробка Генеральної програми розвитку дорожнього господарства УРСР до 1990 р.»;
• Шляхи підвищення продуктивності праці в дорожніх організаціях дорожнього господарства.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     В 1977 р. поступив до аспірантури Московського автомобільно-дорожнього інституту та захистив дисертацію на тему «Техніко-економічні чинники підвищення ефективності виробництва в дорожніх ремонтно-будівельних  організаціях», яку успішно захистив у 1984 р. та отримав учений ступінь кандидата економічних наук. У цьому ж році переведений на посаду завідувача відділом техніко-економічних досліджень і прогнозування розвитку дорожнього господарства. Під його керівництвом у 80-ті роки відділ працював у напрямках підвищення продуктивності праці у дорожньому господарстві та технічному переозброєнні дорожньої індустрії. У 90-ті роки у відділі під керівництвом Павленко В.А. проведена значна робота в напрямках:

- удосконалення структури управління дорожнім господарством;

- системи фінансування автодорожнього комплексу;

- розробки заходів у сфері соціального захисту працівників дорожніх організацій;

- удосконалення ефективності діяльності дорожнього комплексу в умовах ринкової економіки.

     Має 32 друковані праці в вітчизняних та закордонних виданнях. 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ    

     Народився  27 липня 1934 р. у м. Києві.

     З 1951 по 1953 роки заочно навчався у всесоюзному інституті промисловості будівельних матеріалів.

     У 1953 році переведений до Київського автомобільно-дорожнього інституту, який закінчив у 1957 році та отримав кваліфікацію інженер шляхів сполучення.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     З 1963 року розпочав свій трудовий шлях у нашому інституті з посади старшого інженера відділу покриттів із місцевих матеріалів. Основним науковим напрямком відділу на той час було вивчення використання місцевих матеріалів, укріплених цементом. Духовний І.З. вдосконалив існуючі у ті роки методики лабораторних та польових досліджень властивостей матеріалів, слоїв дорожніх конструкцій.

     Духовний І.З. провів велику роботу по дослідженню та впровадження нових типів дорожнього одягу із різних місцевих некондиційних кам’яних матеріалів, розробки нових типів конструкцій.

     У 1968 році поступив до аспірантури Київського автомобільно-дорожнього інституту та захистив дисертацію на тему «Дослідження малопрочних вапняків, укріплених малими дозами цементу, в дорожньому одягу Півдня України» та отримав звання кандидата технічних наук.

     У 1972 році переведений на посаду старшого наукового співробітника відділу дорожнього одягу із місцевих матеріалів, у 1974 р очолив сектор технологій будівництва відділу дорожнього одягу із місцевих матеріалів, в у 1979 році очолив і відділ. За його участю розроблено ряд рекомендацій по використанню в будівництві дорожнього одягу із місцевих кам’яних матеріалів. Очолював будівництво багатьох дослідних ділянок дорожнього одягу із місцевих матеріалів. У 1978 році за його підтримки та сприяння побудовано і капітально відремонтовано з використанням  маломіцних кам’яних матеріалів, укріплених в’яжучим 1230 км.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

    Наукові роботи під його керівництвом включали лабораторні дослідження та сучасні на той час наукові методи: рентгенографія, термографія, петрографія і польового вивчення термінів служби дослідних ділянок. Основна тематика наукових досліджень:

• Технічні умови та відходи каменедроблення;
• Технічні умови на маломіцні пісчанники для дорожніх робіт;
• Рекомендації по використанню збагачених природних пісків для дорожніх робіт;
• Рекомендації по влаштуванню покриттів із гранітних матеріалів з пониженими витратами органічних в’яжучих.

     У 1981 році Духовний І.З. отримав вчене звання старшого наукового співробітника.

     За розробку нових технологій будівництва і впровадження дорожнього одягу із місцевих матеріалів, укріплених цементом Духовний І.З. був нагороджений 2-ма медалями ВДНГ СРСР. Має 58 друкованих праць.

     Помер 14 листопада 2005 року

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ    

     Народився 10 травня 1939 р (Київська область).

     У 1962 році закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут за спеціальністю «Економіка» , а у 1963 році  поступив у цей же інститут (КАДІ) на спеціальність «Автомобільні дороги», яку закінчив у 1966 і одразу поступив до аспірантури.

     У 1971 році за розподілом після закінчення аспірантури при кафедрі Проектування доріг КАДІ зарахований на посаду старшого наукового співробітника до нашого інституту.

     У 1971-1973 роках був головним редактором стінгазети «Дорожник».

     У 1976 році захистив дисертацію на тему: «Дослідження задачі оптимального трасування автомобільних доріг» та отримав науковий ступінь – кандидат технічних наук.

     У 1978 переведений на посаду завідувача сектором безпеки дорожнього руху а з 1980 року очолює відділ безпеки дорожнього руху. У 1982 році отримав звання старшого наукового співробітника.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     В період 1980-1985 роки очолював наукове дослідження, що проводилося нашим інститутом та кафедрою Проектування доріг КАДІ по розробці Комплексної цільової програми організації дорожнього руху і підвищенню безпеки руху на автомобільних дорогах  УРСР.

     За його активної участі відділом безпеки дорожнього руху разом з Державтоінспекцією була розроблена методика оцінки дорожніх умов з точки зору безпеки руху, на основі якої дорожніми організаціями на місцях виявлялись місця з незадовільними дорожніми умовами. Була виявлена закономірність повторення частоти виникнення різних видів ДТП у по кілометрових їх розподілах і розроблена система заходів по підвищенню безпеки руху на ділянках концентрації ДТП, котра дозволила виявляти такі ділянки, призначати заходи, аналізувати та узагальнювати результати підвищення безпеки руху. Саме ця розробка у 1987 році на ВДНГ СРСР була відзначена бронзовою медаллю. Пізніше ця система заходів була втілена у дорожню практику і дозволила поліпшити дорожні умови. Саме тісний контакт науки з виробництвом сприяв досягненню позитивних результатів.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Слід підкреслити значну роль Забишного О.С. в теоретичному обґрунтуванні критеріїв щодо визначення впливу незадовільних дорожніх факторів на виникнення аварійності. Ці критерії були покладені в основу при розробці галузевого стандарту України «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги загального користування. Порядок визначення  ділянок і місць концентрації ДТП.

     За його участю була розроблена схема розв’язки в одному рівні з віднесеними лівими поворотами на дорогах  І-б, ІІ категорій та розв’язка в одному рівні  на примиканнях до головних доріг ІІ-ІІІ категорій з додатковою зовнішньою смугою на головній дорозі для прямого руху транспорту і внутрішньою смугою для здійснення лівого повороту на примиканні і розвороту транспорту на головній дорозі. Ці розробки захищені авторськими свідоцтвами, а ці розв’язки широко впроваджені і практику.

Забишний О.С. є автором понад 45 наукових статей та співавтором 2 книг у напрямку безпеки дорожнього руху.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ  

     Народився 4 серпня 1926 р. (Донецька область).

     У 1952 році закінчив механічний факультет Автомобільно-дорожнього інституту і отримав спеціальність «Інженер-Механік». Одразу після закінчення розпочав свій трудовий шлях на підприємствах дорожньої галузі: трест «Южводстрой» (1952-1956), Управління автотранспорту Міністерства  вугільної промисловості (1856-1957), транспортне управління Совнархоз (1958-1962), обласне виробниче управління будівництва і експлуатації автомобільних доріг (1986-1972)

     У 1972 році захистив дисертацію у аспірантурі Харківського автомобільно-дорожнього інститут і отримав вчений ступінь кандидата технічних наук.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     З 1986 р призначений на посаду директора нашого інституту, на якій працював до 1994 року.

     Наукова діяльність Тарасенко Л. П., в період роботи в нашому інституті, була присвячена проблемам регенерації старого асфальтобетону.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Тарасенко Л.П. був співавтором науково-технічних розробок, рекомендацій, методик, технологій проведення робіт із старим асфальтобетоном. Результати проведених досліджень дозволили виконувати роботи з розпушування і роздрібнення верхніх шарів старого асфальтобетону, як правило, високомеханізованим способом. Один із них, так званий «холодний» спосіб, здійснювався на базі існуючих дорожньо-будівельних машин з наступним транспортуванням асфальтового лому до установок по переробці старого асфальтобетону (коли весь процес по розпушуванню і прибиранню відбувається при температурі навколишнього середовища).

     Другий – «гарячий» спосіб полягає в терморозігріванні, фрезеруванні розігрітих шарів та відвантаження асфальтового лому до установок для вторинної переробки з наступним його використанням як для улаштування основ чи узбіч, так я в якості активної добавки до одно типового асфальтобетону, що знову готується. 

     Але основна увага Тарасенко Л.П., як науковця, була приділена методу термопрофілювання, коли виникає необхідність ремонту доріг внаслідок деформації верхніх шарів асфальтобетону у вигляді колійності, напливів, зсувів, неглибоких ям, тріщин тощо. Задача полягала в тому, щоб надати покриттю рівність без істотного підвищення капітальності конструкції дорожнього одягу.метод термопрофілювання створив можливість вирішення даних видів ремонту термомеханічним способом шляхом гарячого переформування ремонтує мого шару асфальтобетону безпосередньо в покритті доріг. 

     Зробив великий вклад у розбудову і вдосконалення автомобільних доріг Донбасу та сприяв пришвидшенню науково-технічного розвитку дорожньої галузі.

     Нагороди: орден Леніна (1971 р.), орден «Трудового Красного Знамени» (1981 р.), орден «Знак пошани», звання «Заслужений будівельник україни».

Помер 23 січня 2001 р.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ 

     Народився 07 листопада 1942 року (Чернігівська область).

     У 1986 році захистив кандидатську дисертацію з будівельних матеріалів та здобув ступінь кандидата технічних наук.

     Приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має посвідчення учасника ліквідації 1 категорії.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ  

     Після закінчення в 1970 році Київського автомобільно-дорожнього інституту розпочав свій трудовий шлях у нашому інституті на посаді інженера у відділі комплексної механізації дорожньо-будівельних і ремонтних робіт. У 1975 році був назначений на посаду завідувача лабораторією випробувань будівельних матеріалів, яка через 2 роки була атестована і поряд з лабораторіями інших інститутів виконувала замовлення по випробуванню будівельних матеріалів не тільки для відділів інституту, а і сторонніх організацій.  З 1977 року  лабораторія почала займатися і розробляти наукову тематику – дорожні цементобетони.

     У 1980 році очолив відділ ремонту дорожніх конструкцій, який було організовано на базі центральної лабораторії по випробуванню дорожньо-будівельних матеріалів.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     Одним з напрямків діяльності відділу стало впровадження технології  пневмонабризку (торкретування) при ремонті дорожніх конструкцій. Під безпосереднім керівництвом матриненко Л.С. вперше в Україні була розроблена технологія захисту бетонних дорожніх конструкцій методом торкретування. Розроблене та виготовлене для цього обладнання використовувалось практично в усіх областях України. Метод торкретування підтвердив свою ефективність на найвідповідальніших мостах та шляхопроводах України, ремонті прикромочних цементобетонних плит на автомобільній дорозі І категорії Київ-Бориспіль та при будівництві унікального меморіального комплексу на байковому кладовищі.

     Велика заслуга Мартиненко Л.С. також полягає в розробці і впроваджені технології захисту цементобетонних конструкцій методом нанесення полімерторкретбетону та використання полімерних матеріалів для гідроізоляції і ремонту мостів та шляхопроводів.

     Під його керівництвом були розроблені модифікуючі, повітровтягуючі, пластифікуючі добавки до бетонів.

     Має понад 39 друкованих статей.

 НАГОРОДИ 

     Мартиненко Л.С. нагороджений відзнакою «Почесний дорожник» з нагоди 85-річчя інституту.

 ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Макарчук Олександр Іванович народився 25 листопада  1940 року (м.Умань).

     В 1957 році поступив в Уманський технікум механізації сільського господарства, який закінчив у 1960 році.

     У 1963 році поступив на дорожньо-будівельний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту і отримав спеціальність інженера-механіка.

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     З 1968 року розпочав свою трудову діяльність у нашому інституті на посаді інженера відділу комплексної механізації дорожньо-будівельних робіт. З 1971 році обіймав посаді завідувача відділу.

     У 1988 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Дослідження процесів розігріву і розподілу в’яжучих матеріалів у пересувних установках для виконання дорожньо-будівельних робіт» та отримав звання кандидата технічних наук.

     Слід зазначити, що у 60-х роках промисловістю був створений комплект машин, які дозволяли повністю механізувати технологічний процес влаштування конструктивних шарів автомобільних доріг. Величезну роль у цьому відіграли і співробітники інституту і особисто Макарчук О.І.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     За його безпосередньої участі у 80-ті роки були проведені наукові розробки щодо створення, вдосконалення та модернізації дорожніх машин: 

-   для зимового утримання (роторний снігоочисник, комбінована машина для зимового утримання) та літнього утримання доріг (комбінована машина для ямкових ремонтів),

-   для відновлення проїжджої частини автомобільної дороги,

-   для транспортування та розподілу чорних в’яжучих, кам’яних матеріалів,

-   для ущільнення конструктивних шарів автомобільних доріг.

     Деякі з них носили унікальний характер та були науково-технічним проривом галузі.

     З метою  забезпечення економії дефіцитних ремонтних матеріалів було створено:

-   причіпний секційний розігрівач для розігріву покриттів при їхньому ямковому ремонті;

-   машина для поточного ремонту покриттів, яка наявністю додаткового обладнання механізувала його процес;

-   комплект машин для відновлення асфальто-бетоних покриттів методом термопрофілювання.

     За розробку та впровадження у виробництво термогрейдера для відновлення проектного профіля асфальтобетонного покриття при ремонті автомобільних доріг Макарчук О.І. та інші співробітники інституті отримали Державну премію УРСР в галузі науки і техніки (1985 р.) Машина успішно пройшла випробування на автомобільних дорогах багатьох областей, а також закордоном. За допомогою термогрейдера весь процес ремонту покриттів термопрофілюванням було повністю механізовано. Практично на 1 км дороги, що ремонтується, заощаджувалось не менше 600т асфальтобетонної суміші.

     У 90-ті роки відділ під керівництвом Макарчука О.І розпочав аналітично-дослідницьку та моніторингову роботу по дослідженню функціональних, технічних, експлуатаційних показників дорожньої техніки, машин та обладнання, можливості їх  оптимального використання, враховуючи реальні умови дорожньої галузі України (виконання максимальних обсягів робіт з мінімальними витратами).

     Макарчук О.І. є автором 36 наукових статей.

НАГОРОДИ

     Нагороджений Державну премію УРСР в галузі науки і техніки (1985 р.)

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

     Ковальов Петро Миколайович народився у 1943 році.

     У 1969 році закінчив дорожньо-будівельний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту і отримав диплом за спеціальністю «Мости і тунелі» і зразу розпочав свій трудовий шлях у ДП «Укрдіпродор».

РОБОЧИЙ ШЛЯХ

     В нашому інституті розпочав працювати з 1981 року на посаді завідувача відділом штучних споруд.

     Безпосередньо займався розробкою П-подібних балок довжиною 12 і 18 метрів. Балки були пристосовані до умов виготовлення в існуючих стендах пустотних плит. Ці балки ліквідували проблеми утворення пустот  і проблеми шпонок, які були замінені на петельні стики. Але ці балки на змогли вирішити основну проблему – підвищення величини прольотів. Відділ штучних споруд, яким керує Ковальов П.М.  виходить з ініціативою створення  збірних балок довжиною 24 м, які на противагу уніфікованим балкам  були в 1.5 рази легше і передбачали використання напруженої стержньової арматури класу АІІІв. Дані конструкції почали широко впроваджувати в кінці 80- х років, в тому числі на автомагістралі Київ-Одеса.

НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ

     У 90 – ті роки наукові розробки Ковальова і його відділу зосереджені в напрямку  підвищення експлуатаційних характеристик існуючих мостових споруд, подовження  їх термінів експлуатації. Багато уваги було приділено  розробці методів ремонту мостів, зокрема влаштуванню надійного мостового полотна. Були розроблені пропозиції щодо перекриття мостів монолітними плитами; досліджували збірно-монолітні прольотні будови на базі використання уніфікованих балок; розроблені конструкції принципово нової серії прольотних будов з напружених елементів прольотів (НЕП), що перекриті монолітною накладною плитою.

     За розробку проекту дослідної нерозрізної коробчатої прогонової будови нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ УРСР.

     Ковальов П.М. має 2 винаходи, 26 друкованих робіт.

НАГОРОДИ

     Має відзнаку «Почесний дорожник України».